Стецюра

 Миколай

 Максимович

     Перші п'ятирічки радянської історії багаті яскравими подіями. Після революційних буревіїв народ бажав миру. Сталі від руйнувань працьовиті руки з ентузіазмом почали творити. Так «єпоха нуждалась в титанах и рождала их». Та хоча ці слова ідеолога революційного шляху розвитку історії людства Фрідріха Енгельса були сказані по відношенню до епохи Відродження, до радянської історії 30-х років минулого століття їх можна віднести з повним правом. Оскільки мільйони людей, які жили у той час у той країні, вірили, що для них також настане Епоха Відродження. І за ради цієї віри, заради ідеї, яку більшість вважала святою, вони насправді творили чудеса. Силою духу свого, силою думки, талановитими і працьовитими руками, горінням сердець...

     Серед таких людей, які залишили по себе яркий слід в історії трудових звершень, був Стецюра Миколай Максимович - людина, життя якої невід'ємно пов'язана з донецькою землею, а ім'я вписано в літопис слави Донеччини.

     Народився Микола Максимович 25 листопада 1910 року в селі Покровському Артемівського району Донецької області, в сім'ї селянина. Окрім нього в сім'ї було ще два брати та чотири сестри, але брати і дві сестри померли від тяжких умов життя та хвороб. Батько Миколи Максимовича і до, і після революції займався сільським господарством. Як і всі селяни у 1930 році вступив до колгоспу, але у 1947 році помер. Мати померла у 1956 році. Лише в 11 років пішов Миколай до школи - Покровської семирічки, яку закінчив у 1929 році. Навчання продовжив у Краснопахарському сільськогосподарчому технікумі. Після закінчення в березні 1932 року був вступив до лав Радянської Армії. Служив на далекому Сході до 1937 року. Коли повернувся то працював дільничним агрономом у Ямській МТС, де з березня 1940 до серпня 1941 року був старшим агрономом Ямської МТС.

     Доля готувала ще одне випробування на міцність. Почалася Велика Вітчизняна війна і 18 серпня 1941 року Стецюру Миколая мобілізовано в армію. Та направили його в місто Борисівськ , Орловського військового округу на курси інтендантів, які закінчив у жовтні 1941 року. На фронт потрапив тільки після ще одних курсів - «Постріл» - у місті Нальчик Північно - Кавказького військового округу. Фронтової родиною став 716 стрілковий полк, який у січні 1942 року перебував у місті Керч. Бойовий шлях був не довгим. Вже 13 березня 1942 року в результаті тяжкого     поранення залишився без ноги. Шпиталь, будинок інвалідів у Кисловодську, а жити треба.   

     Як тільки Артемівський район було визволено від німецько-фашистських окупантів Миколай Максимович повертається до родини, до своєї мирної професії. З листопада 1943 року до січня 1947 працює агрономом. Чуйний, працьовитий, вимогливий не тільки до інших, але й до себе, людина, яку не здолали труднощі життя - таким пам'ятають його односельці. Тому і довірили керівництво колгоспом, одностайно обравши головою в січні 1947 року. На цій посаді він працював 14 років. А коли прийняв колгосп, то було в ньому лише троє коней та дві підводи. Працював з ранку до пізньої ночі. Згодом прийшло на господарство дві машини: вантажівка та «легковушка». До району Микола Максимович їздив машиною, а коли повертався - сідав на підводу і по полях. Кажуть дерев'яною своєю ногою перевіряв глибину оранки. А якщо знаходив огріхи, то наказував переорювати все поле і за свій рахунок.

     За високі врожаї озимої пшениці був нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці з врученням ордену Леніна та золотої медалі «Серп і Молот». Серед нагород Миколая Максимовича є орден Трудового Червоного Прапору, він має звання Заслуженого агронома УРСР, багато грамот і медалей. З 1968 року - персональний пенсіонер Союзного значення. Помер 24 жовтня 1989 року. Стецюра Миколай Максимович залишився в пам'яті міньківців працьовитою й чуйною людиною з твердим, нескореним донбаським характером.