Головко

Володимир

Олександрович 

 

   Володимир Головко (1930-1994) народився, виріс і працював в с. Міньківка. Батька вбили бандити ще до  його народження, ще в дитинстві Володимир зазнав   злиднів і каліцтва. Попри все йому вдалося стати «літописцем» села - писав дописи в районну газету про доярок, механізаторів, ветеранів війни, юннатів, охорону  природи. Після закінчення історичного факультету Харківського університету проявився його талант як історика-дослідника, історика-краєзнавця. До пенсії працював у  рідній школі вчителем та директором (1969-1981). Написав історію села, одним з перших в районі відкрив музей історії села, який зараз знаходиться в Міньківській ЗОШ.  Захоплення історією не заважало Володимиру Олександровичу у вільну хвилину писати вірші. На вшанування пам'яті сільського поета його друзі зібрали все ним  надруковане в газетах і видали поетичну збірку «Миньківські сонети» (1995р., м. Артемівськ).

 

 

 

 

 

 

Моя Миньківка

Ось Миньківка, гляньте! Село моє любе,

Тебе оточили поля та садки.

І ліс невеликий із клена та дуба

Щоденно вітає гіллям залюбки.

Ти знало і горе, і сльози, і муки,

Як війни вривались до кожної з хат,

Як брали гвинтівки сини твої в руки,

Спішили Вітчизну свою захищать.

Врожаї високі щороку збираєш,

В колгоспі великім, багатім, міцнім...

Твоїм ветеранам, стареньким вже, сивим,

На зміну приходять їх дочки й сини.

І миньківців рідних, у праці щасливих,

До себе гукають їх ферми й лани.

 

 

Три пісні хліборобам

У березні пісня над полем лунає

І ллється на землю дзвінком золотим,

То вас, хлібороби, до себе гукає

Малесенький жайвір - весни побратим.

У травні в зеленім безмежжі пшениці

Співа про щось перепел вніч і удень,

То вам, хлібороби, радіють ці птиці...

О, скільки почули ви в полі пісень!

Та пісню найкращу, я вірю, я знаю,

Ви чуєте в червні і липні, в жнива.

Співа вам колосся, колосся врожаю -

Пісень тих вам, люди, вдячні слова!