АНАЦЬКИЙ Олексій Степанович

 Олексій Степанович народився 21 березня 1921 року.

 Теплого вересневого дня 1928 року він вперше сів за парту. Почалося навчання. Наука давалась йому легко, вчився дуже добре. В 1936 року одержав Олексій свідоцтво про закінчення школи.

В 1940 році все село проводжало Олексія Степановича Анацького і його однолітків до лав Червоної Армії. Війна перекреслила мрії Олексія,  мрії багатьох його ровесників.

З перших днів війни - на фронті воював на Брянському напрямку, потім був направлений на Ленінградський фронт, з другим Українським фронтом визволяв Молдову, Румунію, Угорщину, Польщу, Чехословаччину, Австрію. Для Олексія Степановича війна закінчилася 8 травня 1945 року.

Вчорашній розвідник, нагороджений двома орденами «За бойові заслуги»  поставив крапку в одній з найкривавіших війн, яка була на планеті.

Повернувся з війни Олексій Степанович у травні 1946 року. З цього часу почалась нова сторінка в його житті.

Працював  бригадиром овочеводів. А вже в 1949 році Олексія Степановича обрали головою колгоспу імені Чкалова Привільської сільської ради. Не покладаючи рук, працював голова колгоспу.

З 1961 року двічі довіряли односельці очолювати сільську Раду. Зі своїми болями і радощами йшли за порадою до найавторитетнішої в селі людини. І для кожного знаходилось тепле слово. До 1988 року працював Олексій Степанович на виробництві. Зі сльозами на очах проводжали його на заслужений відпочинок.

Олексій Степанович завжди був у вирі подій, як кажуть, тримав руку на пульсі. З великою радістю ми зустрічали його в школі, де він виступав перед учнями. Був до останнього часу депутатом сільської Ради, очолював Раду ветеранів війни. Воістину щедре серце він мав й цілий вулкан енергії. Так, нелегка випала доля їм, ровесникам району. Це їх невтомними руками виплекане те, що ми маємо і що так необачно втратили. Ми завжди в боргу перед цими сивими, мужніми людьми, навдивовижу красивими і щедрими.

               Помер 13.11.2007 року, похований в с. Міньківка Артемівського району Донецької області.